Читати книгу - "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кров’яка – як у фільмах про акул. У нозі діра, а думка одна: «Ну та вже хоч поплаваю, бо раптом останній раз?»
Лежала потім на пірсі, втрачала свідомість від вигляду артеріальної крові на білому камені. Сонце шкварить, питної води нема, товариш побіг у машину по аптечку, котру ми так довго й старанно підбирали перед виїздом з України. Що ж, там за 60 гривень пропонувався розкішний набір юного рятівника: калічний бинт, пляшка перекису, ватка і презерватив…
7. Пакуйте свою аптечку самі. Ліпше хай вона вміщається у целофановий кульок замість красивої сумочки з червоним хрестиком, зате там справді будуть необхідні речі. Ну і ще чомусь працює золоте правило: від чого наберете ліків, того ніколи з вами не станеться. Перевірено мішками медикаментів ще в Індонезії – жодних вам алергій чи срачок, зате бахнув гастрит після щоденних фрешиків, цілком собі нова хвороба, якої передбачити я не могла.
Вірний шкільний товариш, як то не раз бувало в юності в Карпатах, перемотав мені ногу й поніс, як пораненого партизана, на руках до моєї машини. Або не партизана, а героїню Маріон Котіяр у фільмі «Іржа і кістка», де косатка відкусила хоробрій дресирувальниці обидві ноги.
Чи варто казати, що машину нам підперли з усіх боків, так що ні взад, ні вперед не просунутися, і отак-от ми стояли, як сракощипальний пам’ятник, і кров цебеніла мені з ноги, поки відчайдушні крики клаксона пронизували цю ранкову сонячну тишу. «Цікаво, чи встали діти і що вони поїли?» – запитувала б себе нормальна мама в такій ситуації. А мене просто переймало, аби няня не подумала, що я лишила їй дітей назавжди, дременувши в македонські гори без натяку на попередження.
Сталося диво – з’явився водій, один із тих любителів занадто інтимного паркування автівок. Намагалася не думати про те, що мій друг востаннє керував машиною років зо двісті тому і що то був якийсь сумнівний жигуль. В екстремальній ситуації можна і літак довірити посадити водієві асфальтового катка. А в товариша виходило вправлятися з моїм «автоматом» доволі пристойно. На швидкість п’ять км на годину і обурені сигнали інших автомобілістів я намагалася не звертати уваги.
Лікарня виявилася доволі близько, а люди співчутливими – і дорогу до неї показали, і паркуватися просто під хірургією дозволили, і в черзі пропустили цю Криваву Мері. Лікар-хірург говорив російською і говорив нею нехороші речі: «Из России, да? С Украины? А – всё равно, всё там великая Россия… И Путин, да, великий Путин? Шо не, не Путин? Не великий?! А деньги, деньги у вас есть?»
Дєнєг у нас було три євро двадцять центів – ми ж типу на півгодинки скупнутися вийшли, ага. Поки дітки сплять. Максимум кави випити. То там і на чай вистачило офіціантові, не тільки нам на каву. Виходячи з дому на пляж, ми рідко плануємо оплату рахунку за оперативне втручання, еге ж?
Втім, лікар таки взявся оперувати мене без грошей наперед, повіривши нашому мямлінню «ми вам потім підвеземо». Або й не повірив, але вирішив не псувати імідж Монтенегро. Щоб було всьо гарно, як у часи великої Югославії і Тіто – майже безплатно щоб було.
– Кем работаешь? – спитав мене доктор.
Моє погрозливе «журналістом» дядька, як не дивно, заспокоїло.
– Главное, шоб не балерина.
Ну таке, для мене моя нога і без пуантів дорога. Журналіста, між іншим, теж часто ноги кормлять.
Хочете гострих у прямому сенсі відчуттів – сходіть якось задля розваги на уколи анестезії в краї рваної рани. Потренуйте свій буддизм чи що там у вас водиться. У мене раніше таке виходило кепсько, і тільки в останні кілька років з’явився серйозний антидот проти болю. «Я така сильна, я ж автомат, що виробляє людей, – кажу я собі, – то невже мені страшний якийсь там епізодичний біль?» Так що, на подив медсестри, котра вже розгледіла в мені класового ворога з тим «я пізніше гроші підвезу», я не репетувала. Води лише попросила, аби свідомість не втратити.
– Сушняк, – безапеляційно вирішила медсестра.
Сухожилля не пошкоджено, пальцями рухаю. Зашив хірург технічно, попросив лише сорок євро. Я готувалася до значно гіршого, пам’ятаючи простий візит до швидкої в Барселоні, де за поміряну Каї температуру і помазаний живіт заплатити довелося сімдесят. Жіночки на лікарняній рецепції там довго цикали співстраждальними язиками з приводу того, що в мене немає страхової, котра би це відшкодувала. Ледь їм рука піднялася на те, аби цей рахунок виписати. Такі милі.
Лікар-імперіаліст виявився чєловєком вєлікой души і, попри протести медсестри, відпустив нас під чесне слово додому по гроші. Наказавши завтра зняти пов’язку, причепити водонепроникний пластир і «плавать, плавать».
Отак моя македонська проблема з походом і вирішилася. Буду тепер не вимахуватися, долазити до пляжу і плавати, плавати. Русалочка економ-класу.
Деколи в житті нам треба добряче почекати, аби збагнути, для чого з нами сталася та чи інша пригода. Не дурний вигадав оте банальне «все, що не робиться, все на краще». Особисто я в це вірю – мала неприємність запросто може берегти нас від великої. І якщо нас щось зупинило на шляху до мети, то це не обов’язково ми такі лохи, що не все прорахували і соломки не підстелили. Якщо в таке вірити, можна уникнути непотрібних психувань і самоїдства імені «а от треба ж було» чи «ну і чого ж я не?!»
Таке люблять нам мами закидати: «Ну і як же ж ти не подумала, ну ти й балда! А я ж тобі казала! А ти ніколи не робиш по-людськи!» Коротше, не продовжуйте беззмістовного дискурсу вашої мами. Щойно рішення прийняте чи подія відбулася – це вже єдине правильне рішення і єдиний можливий розвиток обставин. Поки людство не навчилося ставити свій час на перемотку, варто отримувати максимум задоволення від того, що в нас є. Особисто мене рятує самоіронія, а то й не прикритий сарказм.
Приміром, того ранку, коли моя ліва нога мала романтичну зустріч із підводним гостряком, я тривожилася, як то буває перед подорожами, й не могла спати. А надто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою», після закриття браузера.
